Звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності

Конституційний Суд 2-го жовтня визнав неконституційним законодавчий припис, що уможливлював подібні дії роботодавця.

Перший сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 2-го жовтня 2024 року на пленарному засіданні ухвалив Рішення у справі за конституційними скаргами Тимошенкової Оксани Василівни, Тимошенкова Володимира Івановича щодо конституційності абзацу шостого пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113–IX (далі – Закон № 113) (щодо звільнення в період тимчасової непрацездатності).

Згідно з абзацом шостим пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 «перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту».

Суб’єктів права на конституційну скаргу Тимошенкову О.В., Тимошенкова В.І. було звільнено з посад прокурорів у період їх тимчасової непрацездатності (перебування на лікарняному). Предметом конституційного контролю в цій справі є окреме положення Закону № 113 щодо дотримання конституційних прав та гарантій суб’єктів права на конституційну скаргу в разі звільнення в період їх тимчасової непрацездатності (перебування на лікарняному).

Суд у своєму рішенні зауважив, що загальні правові засади й гарантії здійснення громадянами України трудових правовідносин визначено в Кодексі законів про працю, яким встановлено заборону на звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності працівника; також закріплено вичерпний перелік випадків, коли звільнення в зазначений період є можливим.

Конституційний суд зауважив, що встановлена кодексом гарантія від звільнення в період тимчасової непрацездатності поширюється виключно на випадки звільнення з ініціативи роботодавця, коли згоду або волевиявлення працівника не вимагають. КСУ також дійшов висновку, що міжнародні стандарти захисту трудових прав працівників містять застереження щодо використання тимчасової непрацездатності як підстави для звільнення. Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697 (далі – Закон № 1697) прокурора призначають на посаду безстроково та можуть звільнити з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, визначених законом. Питання звільнення прокурора з посади, припинення та зупинення його повноважень на посаді врегульовано розділом VІІ «Звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді» Закону № 1697.

Водночас, визначивши в пункті 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 додаткові підстави для звільнення прокурорів, було запроваджено нормативне регулювання порядку звільнення, відмінне від установленого розділом VІІ «Звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді» Закону № 1697 (lех specialis). Унаслідок цього виникла ситуація, за якої на прокурорів, яких звільняли з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 вказаного Закону, поширювалися гарантії щодо заборони звільнення в період тимчасової непрацездатності, а інших прокурорів звільняли під час перебування на лікарняному через тимчасову непрацездатність на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 у разі настання однієї з обставин, визначених у пункті 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113. Таке нормативне регулювання допускає неоднакове застосування спеціальних гарантій щодо звільнення прокурорів у період їх тимчасової непрацездатності.

Суд вказав, що в разі звільнення з посади на прокурора поширюються лише ті загальні гарантії трудового законодавства (lех generalis), що не охоплені нормами спеціального закону (lех specialis). Оскільки спеціальний закон не встановлює жодних винятків щодо звільнення прокурорів з посад у період їх тимчасової непрацездатності, то в разі звільнення таких осіб слід дотримуватись імперативної заборони на звільнення в період тимчасової непрацездатності, яка є складовою конституційного права кожного на працю та збереження робочого місця в особливий період (перебування на лікарняному).

Отже, Законом № 113 було звужено обсяг прав та спеціальних гарантій для прокурорів щодо збереження робочого місця на період їх тимчасової непрацездатності, що не відповідає частинам другій, третій статті 22 Конституції України. Конституційний суд дійшов висновку, що абзац шостий пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, в частині згідно з якою перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, суперечить частинам першій, другій, шостій статті 43 Конституції України. Суд вважає, що на законодавчому рівні допущено неоднакове правове регулювання порядку звільнення прокурорів з посади в період їх тимчасової непрацездатності, що не відповідає вимозі юридичної визначеності як складовій принципу верховенства права, а тому суперечить частині першій статті 8 Конституції України.

Абзац шостий пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113–ІХ, в частині згідно з яким перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Водночас КСУ закрив конституційне провадження щодо конституційності абзацу шостого пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, в частині згідно з яким «перебування прокурора у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту», на підставі пункту 4 статті 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» – неприйнятність конституційної скарги. Суддями-співдоповідачами у цій справі були Віктор Кичун і Олександр Петришин.

Відділ комунікацій та правового моніторингу КСУ

Джерело: Юридичний вісник України