Трудові гарантії працівників, призваних до ЗСУ

Велика Палата Конституційного Суду 13 червня на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження продовжила розгляд справи за конституційною скаргою Р. М. Карпенка. Як було зазначено, Роман Карпенко звернувся до Конституційного Суду з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України підпункт 17 пункту 1 розділу І Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі – Закон), яким внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі – Кодекс), а саме: припис «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено на «зберігаються місце роботи і посада».

Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу «за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом […] під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації […]. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Як убачається зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів, Роман Карпенко перебуває в трудових відносинах із ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» (далі – Товариство) від травня 2017 року і дотепер. У березні 2022 року він був призваний на військову службу. До липня 2022 року Товариство, з яким у нього діють трудові відносини, на підставі частини третьої статті 119 Кодексу в редакції до 19 липня 2022 року, виплачувало йому середній заробіток. Однак у зв’язку із законодавчими змінами, наказом Генерального директора Товариства, працівникам, які були увільнені від роботи на підставі частини третьої ст. 119 Кодексу, зокрема й Роману Карпенку, припинено виплату середнього заробітку, проте збережено місце роботи і посаду.

Не погоджуючись із цим, Р. Карпенко звернувся із судовим позовом про визнання протиправним та скасування наказу Товариства про припинення виплат середнього заробітку на весь період увільнення від роботи. Суди в задоволенні його позовних вимог відмовили. На думку заявника, внесеними Законом змінами «законодавець не встановлював обмеження для середнього заробітку на період дії воєнного стану, а взагалі виключив збереження середнього заробітку». Він зауважує, що такі зміни відбулися після його призову на військову службу, а на момент призову він був упевнений і розраховував на те, що йому в цей період виплачуватимуть гарантований Конституцією і законами України середній заробіток за місцем роботи, на якій він працював на час призову. Автор клопотання також зазначає, що пріоритетність і безумовність підвищення гарантій для військовослужбовців закріплено в статті 17 Конституції України та вважає, що інтереси роботодавців не можуть бути поставлені вище за оборону й соціальну справедливість.

Під час пленарного засідання суддя-доповідач повідомив, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи він направив листи-запити до Міністерства у справах ветеранів України, Міністерства соціальної політики України, Голови Верховної Ради України та низки наукових установ і закладів вищої освіти із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі. Крім того, суддя-доповідач зазначив, що врахує звернення постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Максима Дирдіна про направлення додаткових листів-запитів до низки профільних міністерств, а також поінформував, що Другий сенат розглядає низку справ за конституційними скаргами громадян, в яких предметом конституційного контролю є однакові питання, і вбачає підстави для об’єднання конституційних скарг в одне конституційне провадження.

Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Велика палата перейшла до його закритої частини для ухвалення рішення. Підготував Артем ІЛЛЮК, спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України