Під час облоги — рятувала людей, після — відкрила новий цех

Історія підприємиці з Чернігова, яка запускає виробництво вікон за підтримки EU4Business

Людмила Бандура — підприємиця з Чернігова, яка зуміла талант і працьовитість перетворити на справу життя.  Її штори прикрашали оселі президентів, а ресторан годував дітей і пенсіонерів під час облоги міста. З початком повномасштабної війни її чоловік і син пішли на фронт, а вона залишилася тримати тил: готувала, шила для тероборони, допомагала людям вижити.

Попри труднощі, у 2023 році Людмила вирішує відкрити ще один напрямок — виробництво металопластикових вікон. Щоб реалізувати задум, вона подалася на грант від EU4Business.

Власна справа з любові до текстилю

До Чернігова Людмила Бандура приїхала з Полтавщини у 2001 році. З собою взяла технічну освіту, любов до текстилю та невеличкий досвід роботи у місцевому ательє. У Чернігові жінка починала з підробітків — брала замовлення у магазинах штор, але згодом вирішила працювати на себе. Обладнала майстерню і відкрила магазин. Її штори, ламбрекени, тюлі, вишиті покривала й подушки швидко стали впізнаваними. “Обшивала всіх, можна сказати, президентів — і Кравчука, і Януковича, і Ющенка — усі були.”

Паралельно відкрила ресторан та навіть організовувала харчування для дитсадків, приватних шкіл, приймала банкетні замовлення. “Я поїхала до Львова і мені так сподобалося, що люди сидять у кав’ярнях, відпочивають, що й собі захотіла. Але в мене вийшов ресторан”, — з посмішкою пригадує підприємиця.

Війна — родина на фронті, бізнес в тилу

Життя змінилося з початком повномасштабної війни. Її чоловік та син служать у Збройних силах України, ще один син — хірург у Вінниці. Пані Людмила ж залишилася у Чернігові, щоб підтримувати бізнес і допомагати людям. Її склад і швейна майстерня стали точками опори для людей у місті. “Ці приміщення у мене захищені, відремонтовані, сухі. Там ховалися коти, собаки, немовлята, пенсіонери. Але я не сиділа й дня з ними. Людям потрібно було мене побачити хоча б раз у день, і тоді вони заспокоювались. Найстрашніше – це людська паніка”.

Під час блокади Чернігова ресторан Людмили годував людей із запасів. У швейній майстерні шили плащі для тероборони з водонепроникної тканини, яка залишилась на складі. “На всю тероборону було 6 плащів, як мені сказали, ми шили й розвозили по постах.” А коли зникло світло, шили на машинках з ножним приводом.

Нові виклики: від штор до металопластикових вікон

Ще до війни пані Людмила зацікавилася сонячними панелями, і навіть взяла участь у державній програмі «5-7-9». “Але будиночок, в якому я хотіла встановити панелі постраждав під час бойових дій. Він просто розклався. Тож довелося усе зносити, ставити стіни, дах, підливати фундамент і замінювати вікна.”

Так виникла нова ідея — виробництво металопластикових вікон. За словами підприємиці, у Чернігові таких підприємств до війни було 44, зараз — жодного. «Усі замовляють із Кривого Рогу, Білої Церкви, Броварів», — пояснює вона. Тож вирішила: «Буду першою, хто відновить це виробництво в місті».

Як допоміг грант від EU4Business

Коли постало питання запуску, в пригоді став грант від EU4Business, про який жінка дізналася від ПриватБанку. На виділені кошти вдалося закупити спеціальні стелажі та столи, створені індивідуально під кожен верстат. А також — частину програмної системи управління, що «мислить» за працівника: розраховує розміри вікна, склопакетів, штапиків, профілів, оптимізує розкрій, економить матеріали.

«Без цих речей ми б не змогли почати виробництво. Це було як подарунок. Під кожен верстат — спеціальний стіл. Складне обладнання, потрібна пневматика, електрика, правильне програмне забезпечення», — каже пані Людмила.

Сьогодні на виробництві вже працює головний інженер і його помічник, а ще троє спеціалістів — напохваті. “Люди чекають команди. Як тільки запустимось, зразу візьмемо 10 людей. Потихеньку, і все стане на свої місця.”

Опора, приклад і віра в Україну

За ці роки Людмила втратила команду: кухарі, швачки, багато хто з досвідчених працівниць виїхав за кордон. Але вона не здається, навчає новачків, підіймає дух, залишається в місті, працює й підтримує інших.

«Я могла залишитися в Аргентині. Там мені навіть купили будинок. Але я не змогла б. Україна — це дім. Я тут потрібна. Ми переможемо», — говорить вона з усмішкою й твердою впевненістю.

Фото надано Людмилою Бандурою

Публікація підготовлена в межах програми міжнародної співпраці «EU4Business: відновлення, конкурентоспроможність та інтернаціоналізація МСП» за фінансування Європейського Союзу та уряду Німеччини. Програма спрямована на підтримку економічної стійкості, відновлення та зростання України, створення кращих умов для розвитку українських малих і середніх підприємств (МСП), а також на підтримку інновацій та експорту. Деталі www.eu4business.org.ua

Стратегічний виконавець проєкту — німецька федеральна компанія Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH. Імплементуючий партнер — Фонд розвитку підприємництва.

Зміст публікації є виключною відповідальністю Фонду розвитку підприємництва і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу та уряду Німеччини.